Князь Ігор

Український літописець думає, що Олега назначив київським князем новгородський князь Рюрик, поки підросте його малий син Ігор. Отже, ймовірно, що князь Олег був опікуном Ігоря, бо Ігор по смерті Олега став у Києві князем.

Князь Рюрик, що володів у Новгороді Великім, був неукраїнського походження. Походив з роду варягів або норманів, які в тих часах їздили по всіх усюдах, завойовуючи різні країни. Він прибув зі свою дружиною (військом) до Новгорода з далекого скандинавського півострова. Новгородці, що торгували, не вміли воювати, запросили Рюрика з його лицарською дружиною для своєї оборони перед різними чужими племенами. Таким чином Рюрик став князем у Новгороді і дав початок династії Рюриковичів.

Подібно як Рюрика новгородяни – так і Аскольда й Діра кияни запросили для своєї оборони. І ті обидва князі були варягами, а що не лишили по собі нащадків – після них заволоділи Києвом Олег.

Що після Олега у Києві закняжив Ігор, свідчить писана пам’ятка – торгівельний договір з греками, писаний у Царгороді 944 року. Під договором підписаний князь Ігор, а крім нього ще з двадцять імен, які називають себе «світлішими й великими князями». Видно, що тоді у Київській Русі було багато князів і кожний з них мав свій малий округ (уділ), але всі ті князі мусіли слухати великого князя київського. А цей князь Ігор певно був дуже завзятий і здібний, коли вмів тримати стільки інших князів під своєю владою.

Ігор був князь хоробрий і відважний. Як Олег, так і він вирушав часто в походи на далекий Царгород, або над Каспійське море й до Персії. Зі всіх тих походів вертався побідником. Тільки з Царгородом не вдалося йому так, як Олегові. Греки кидали на українське військо якийсь огонь, що палив і ранив вояків. Це, мабуть, були такі вибухові набої, що їх греки викидали при помочі стрільного пороху. Українці ще того не знали.

Але так як Олег не вмер у бою з ворогами, так і Ігор не згинув у битві, його вбило плем’я, що називалося деревлянами. А було це так:

Деревляни жили на північний захід від Києва (довкола Києва жило плем’я полян) і платили Ігореві данину, бо деревлянський князь був підлеглий київському. Раз вибрався князь Ігор, зо своїм воєводою Свенельдом, збирати від деревлян податки. Строгість воєводи так роз’юшила деревлян, що вони зібрали своє військо, напали на військо Ігоря і розбили його. Самого Ігоря зловили, прив’язали за ноги до двох нагнутих дерев, а коли ті дерева пустили, то тіло Ігоря роздерлося на дві половини.

Коли ця страшна вістка дійшла до Ігоревої жінки, княгині Ольги, вона постановила помститися. Рушила вона з військом на деревлян і несподівано станула під їх столицею — Іскоростенем. Народній переказ оповідає, що Ольга взяла місто таким підступом: Вона зажадала від деревлян від кожної хати данини, по парі голубів і сказала, що з таким відкупом піде собі назад. Деревляни були вдоволені, що так легко окупляться від помсти й прислали княгині по два голуби від кожного дому. Тоді Ольга казала прив’язати до ноги кожному голубові шматочки з жаром, і пустити вільно. Голуби полетіли до своїх хат, а в часі лету шматочки запалилися і вмить усі хати почали горіти. Тоді Ольга здобула Іскоростень і прилучила землю деревлян до київського князівства.

Княгиня Ольга володіла дуже розумно і скріпила українську державу. Вона сама, перша з українських князів, прийняла християнську віру, бо тоді українці вірили ще у своїх слов’янських богів. її християнське ім’я було Олена.

Про розум і хитрість княгині Ольги свідчить ще така подія, записана в літописі:

Коли Ольга, уже вдовою, приїхала до Царгороду, щоб там охреститися, то грецький цісар так сподобав собі її, що став просити її руки, цебто, щоб Ольга стала йому жінкою. Але Ользі не сподобався цісар, а зрештою вона не хотіла лишитися в Греції, бажала вернутися на Україну й тому взялася на хитрощі. Вона сказала цісареві: „Добре, вийду за тебе, але найперше мушу охреститися, бо ти християнин, а я ще язичниця”. Тоді Ольгу охрестили, а одним з кумів був цісар. Коли по хрещенню цісар пригадав Ользі її обіцянку, вона відповіла:

„Я дуже радо була б твоєю жінкою, але ти є мій хресний батько, то не вільно тобі брати собі за жінку свою хресну дочку!” Цісар не мав іншої ради, як відпустити Ольгу з великими почестями. Ольга вернулася до Києва і ще довгі літа володіла Україною.

 
Інформацію взято з сайту http://www.mamynesonechko.in.ua