Данило Галицький. Після смерті Романа Мстиславовича його вдова Ганна, «княгиня Романова», залишилася з двома малолітніми синами: Василькові було два роки, Данилові - чотири. Галицькі бояри вигнали їх з Галичини. Волинські бояри підтримали княгиню і княжичів. Згодом родина жила у Польщі, Данило виховувався при дворі угорського короля.

А в Галицькій землі у різні роки правили новгородські, сіверські, чернігівські, белзькі князі, угорські королевичі. На короткий час навіть боярин Володислав Кормильчич захопив престол і проголосив себе князем, що було нечуваним зухвальством на той час.

Досягнувши повноліття, брати спочатку утвердилися на Волині й розпочали тривалу боротьбу за батьківську спадщину в Галичині. Кілька разів Данило захоплював Галич, але втриматися там не вдавалося. Лише у 1238 році, вигнавши звідти чернігівських князів, він знову об'єднав два князівства в одну державу. Літописець зазначає, що жителі Галича «кинулися до нього, як діти до батька, як бджоли до матки, як спраглий до джерела. Прийнявши стіл свого батька, відсвяткував перемогу і поставив свій прапор на Німецьких воротах».

Столицю держави князь переніс у місто Холм (тепер у складі Польщі). Волинською частиною держави правив Данилів брат Василько.

Укріпившись у Галичині, Данило відразу ж починає відновлювати окраїнні кордони держави батька. Скориставшись внутрішніми чварами в князівстві,німецькі лицарі-хрестоносці захопили західноруську землю Підляшшя. У 1238 р. під Дорогичином війська Данила зустрілися з хрестоносцямиу кривавій січі. Ворог був розгромлений вщент, магістр лицарів взятий у полон. Залишки хрестоносців рятувалися втечею з поля бою. Воєнні й дипломатичні успіхи піднесли авторитет Данила Галицького як визначного державного діяча, полководця та дипломата.

У 1239 р. Данило приєднав Київське князівство, посадивши там намісником воєводу Дмитра, якому довелося керувати обороною міста від орд Батия. Таким чином, Данило підтвердив свою зверхність над більшою частиною України. Літописець з гордістю пише, що Данило «завоював Бересттій і всю Україну», тобто всю Південно-Західну Русь, яка прибрала назву «Україна».

На кінець 30-х pp. XIII ст. кордони Галицько-Волинського князівства сягали від Закарпаття до Дніпра і від Бересття до Чорного моря. Князь сприяв розвитку ремесла, торгівлі, засновував нові міста - Холм, Львів, названий на честь сина Лева. Всього у Галичині в цей час налічувалося кілька десятків міст.

Укріпленню та зміцненню відновленої держави завадила монголо-татарська навала. Вперше Данило Романович зіткнувся з ордами в битві на річці Калка у 1223 році. Тому, передбачаючи нове нашестя, князь будував і укріплював замки, міста і фортеці в Галичині й на Волині. I коли у 1241 р. Батий рушив на Волинь, йому не вдалося взяти деяких із цих укріплень. Данило не дав татарам зовсім знищити свою державу. Галицько-Волинська земля зазнала меншого спустошення і руйнування, ніж інші землі Русі. Після відходу орди Данило відновив зруйновані укріплення, збудував нові і не визнав владу золотоординського хана. Він поповнив державну казну, запрошуючи купців і ремісників з Німеччини, Угорщини, Польщі, із зруйнованих руських міст.

Скрутним становищем, що створило у державі нашестя Батия, вирішили скористатися західні та північні сусіди - угорці, поляки, литовці. Провівши реформу, створивши регулярну піхоту і важко озброєну кінноту, Данило переходить у наступ. Він здійснює успішний похід проти литовців. У 1243 р. на деякий час приєднує Люблін і Люблінську землю.

17 серпня 1245 р. під містом Ярославом Данило Галицький вщент розгромив об’єднане польсько-угорське військо, яке йшло на загарбання Галичини. Ця блискуча перемога князя - відважного полководця, який особисто брав участь у бою, - мала велике історичне значення. Вона зупинила надовго агресивні заміри Польщі та Угорщини щодо Галичини. Угорський король встановив дружні взаємини з Данилом, видавши за Лева Даниловича доньку. Перемога піднесла міжнародний авторитет Галицько-Волинської землі як могутньої східноєвропейської держави.

Та найскладнішими були стосунки із Золотою Ордою. Данило не визнавав її влади. Лише 1246 р. під загрозою воєнного вторгнення князь поїхав у Сарай-Бату. В Орді він пробув 25 днів, і хан дав ярлик на княжіння, «доручив йому землю його». Літописець записав: «О, лихіша лиха честь татарська! Данило Романович, що був князем великим, що володів із братом своїм Руською Землею, Києвом, і Володимиром, і Галичем, й іншими краями, нині сидить на колінах, холопом себе називає. А вони данини хотять і погрози ідуть. О, лиха ти, честь татарська!»

Повернувшись, Данило Галицький почав створювати антимонгольську коаліцію європейських держав. Він підписує союз з недавніми ворогами - Польщею, Угорщиною та Литвою. Укладає угоду з володимиро-суздальським князем. Данило веде переговори з римським папою Інокентієм IV про організацію хрестового походу проти Орди. Як організатору коаліції, папа надає Данилу королівський титул. У 1253 р. в Дорогочині Данило Галицький був увінчаний королівською короною.

Проте союзники не подали князю реальної допомоги, коли прийшла біда. У 1254-1257 pp. Данилу самотужки довелося воювати з численним військом золотоординського темника Куремси, завдаючи йому відчутних поразок. Тоді в Золотій Орді вирішили покарати непокірного князя. У 1258 р. до Галицько-Волинського князівства вдерлися полчища ханського намісника Бурундая. He маючи підтримки від союзників, Данило прийняв вимоги ординців. Зруйнував найбільші фортеці у Луцьку, Львові, Володимирі та інших містах, крім Холма. А також визнав себе васалом Золотої Орди і взяв зобов'язання брати участь у військових походах ханів.

Данило Романович не зміг здобути повної незалежності Галицько-Волинській державі. Але й Орда не змогла цілком її підкорити й убити чи усунути князя, як робили це в інших руських землях.

Решту років життя князь витратив на внутрішні державні справи. Він замінив багатьох бояр, обмежив залежність від них селян і ремісників, заохочував купців, займався родинними справами. Останні місяці він тяжко хворів, майже осліп. Помер він ще не зовсім старим у 1264 р. в місті Холмі. Оцінюючи його діяльність, сучасник-літописець записав: «Король Данило був добрим князем, хоробрим і мудрим, який спорудив городи многі і церкви поставив, і оздобив їх різними прикрасами. I братолюбством він світився, був із братом своїм, Васильком. Сей же Данило був другим по Соломоні ».

У тих надзвичайно складних, темних роках XIII ст. успіхи князя Данила були справді визначними.

 

Інформацію взято з сайту http://histua.com